Історія справи

Постанова ВГСУ від 10.03.2026 року у справі №284/49/19

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2026 року

м. Київ

справа № 284/49/19

провадження № 51-3413км25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7

(у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 11 червня 2025 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, востаннє вироком Овруцького районного суду Житомирської області від 12 квітня 2017 року за ч. 3 ст. 309 КК,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 263-1 КК, і

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Овруцького районного суду Житомирської області від 20 листопада 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за:

- ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років;

- ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;

- ч. 1 ст. 263-1 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, початок відбування якого ухвалено обчислювати з дня застосування до засудженого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме - з 15 листопада 2023 року.

Цим же вироком ОСОБА_7 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК, на підставі ст. 49 КК, а кримінальне провадження в цій частині закрито.

Вирішено питання щодо цивільних позовів потерпілої ОСОБА_8 та цивільного позивача ОСОБА_9 , яка є законним представником неповнолітньої ОСОБА_10 , процесуальних витрат та речових доказів, а також інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 11 червня 2025 року вирок місцевого суду залишено без змін.

Судами встановлено, що ОСОБА_7 :

- 25 грудня 2017 року приблизно о 22 год 00 хв на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин здійснив один постріл із гладкоствольної двоствольної мисливської рушниці у ОСОБА_11 , чим заподіяв останньому наскрізне вогнепальне поранення живота, від якого потерпілий помер на місці події;

- незаконно придбав та переніс до місця свого проживання 14 придатних для стрільби бойових патронів для стрілецької вогнепальної зброї, які сховав на горищі до моменту їх виявлення та вилучення в ході проведення обшуку 04 травня 2018 року;

- за відсутності передбаченого законом дозволу на виготовлення боєприпасів, самостійно виготовив 35 патронів, які є боєприпасами для мисливської рушниці, які були виявлені та вилучені під час проведення огляду місця події 17 листопада 2018 року;

- як раніше судима особа за зберігання наркотичних засобів без мети збуту у особливо великих розмірах, повторно придбав наркотичний засіб, обіг якого обмежено, а саме - канабіс масою 330,175 г, який переніс до свого місця проживання, де зберігав без мети збуту до моменту його виявлення та вилучення під час проведення обшуку 04 травня 2018 року.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах засуджений та його захисник посилаються на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх вимог сторона захисту вказує про:

- те, що дії ОСОБА_7 потрібно кваліфікувати за ст. 118 КК, а не за ч. 1 ст. 115 КК, оскільки він не мав умислу на вбивство потерпілого, а діяв в умовах необхідної оборони і захищався від ОСОБА_11 , який намагався вдарити засудженого ножем;

- показання свідка ОСОБА_12 та відомості, зафіксовані в слідчих експериментах зі свідками ОСОБА_13 та ОСОБА_12 підтверджують те, що під час конфлікту у потерпілого в руках був ніж;

- неврахування судами попередніх інстанцій відомостей про особу засудженого, який має неповнолітню дочку, що знаходиться на утриманні його матері, обставин, що пом`якшують покарання, а саме щирого каяття та активного сприяння у розкритті кримінальних правопорушень;

- незастосування судами першої та апеляційної інстанцій положень частин 1, 4 ст. 71 КК під час призначення ОСОБА_7 остаточного покарання та безпідставного необрахування строку відбування покарання з дня затримання засудженого, а саме з 17 листопада 2018 року;

- необґрунтоване задоволення судами цивільного позову ОСОБА_9 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_10 , в частині стягнення із ОСОБА_7 матеріальної шкоди у розмірі 538 107,79 грн;

- невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений та його захисник підтримали касаційні скарги та просили їх задовольнити, а прокурор заперечувала проти задоволення касаційних скарг, просила ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не прибули.

Мотиви Суду

Суд заслухав суддю-доповідача, учасників судового провадження, перевірив матеріали кримінального провадження, наведені в касаційних скаргах доводи і дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 263-1 КК та доведеність його винуватості у вчинених кримінальних правопорушеннях у касаційних скаргах не оспорюються.

Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановленого судами нижчих інстанцій.

Зі змісту касаційних скарг засудженого та його захисника вбачається, що доводи цих скарг стосуються незгоди з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність в його діях необхідної оборони, а також про наявність умислу на спричинення смерті потерпілого.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження касаційним судом встановлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, та правильність кваліфікації його дій за цією нормою кримінального закону судами попередніх інстанцій зроблено на підставі досліджених та оцінених доказів з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що у судових рішеннях наведено докладні мотиви.

Версія сторони захисту щодо розвитку подій, конфлікту між ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , відображена у показаннях засудженого, і зводиться до того, що саме потерпілий спровокував конфлікт, в ході якого виламав двері веранди та із ножем в руках і погрозами застосування насильства впритул наблизився до засудженого та замахнувся на нього ножем, а ОСОБА_7 в цей момент здійснив постріл із рушниці в потерпілого. Засуджений наголошував, що оборонявся від протиправних дій ОСОБА_11 , під час чого й спричинив останньому тілесні ушкодження, які потерпілий отримав в результаті пострілу засудженого із рушниці. Водночас засуджений заперечував наявність прямого умислу на заподіяння смерті ОСОБА_11 .

Аналогічну версію подій повідомляв ОСОБА_7 під час проведення слідчого експерименту за його участю.

Ця версія сторони захисту детально перевірялася судами і була відхилена з посиланням на низку доказів, досліджених у цьому провадженні.

Відповідно до висновків судових експертиз від 14 червня 2018 року № 157 та від 30 січня 2019 року № 192/1/4-338 виявлена у ОСОБА_11 рана № 1 в правій половині живота є вихідним вогнепальним отвором, а рана № 2 з верхньо-зовнішнього квадрату лівої сідниці - вхідним вогнепальним отвором, а тому згідно з розташуванням вхідного та вихідного вогнепальних отворів і напрямку раневого каналу слід вважати, що потерпілий до нападника в момент пострілу був повернутий задньою поверхнею тіла і виключається можливість утворення виявлених на тілі ОСОБА_11 тілесних ушкоджень за умов та обставин, які вказав ОСОБА_7 в ході слідчого експерименту. Під час проведення експертом експериментальних пострілів було встановлено, що постріл був здійснений з вогнепальної зброї з відстані 1 - 1,5 м (т. 2, а.к.п. 17 - 18, 125 - 136)

Також судово-медичний експерт ОСОБА_14 у суді першої інстанції вказав, що під час судово-медичного дослідження трупа ОСОБА_11 було виявлено дві рани - одна вхідна, друга вихідна, які утворились від одного пострілу. Експерт наголошував, що рана на сідниці є вхідним отвором, рана на животі - вихідним отвором.

Допитаний в суді першої інстанцій експерт ОСОБА_15 розповів, що за обставин цієї події відстань пострілу була не менше 1-1,5 метра, а відстань пострілу з відстані 0,5 м - виключається.

Також суди послалися на такі докази:

- відомості, що містяться у протоколі огляду від 04 травня 2018 року, відповідно до якого в колодязі на присадибній ділянці домоволодіння в с. Гута-Ксаверівська було виявлено труп чоловічої статі, в правій кишені штанів якого знаходився складний ніж (т. 2, а.к.п. 1 - 10);

- показання свідка ОСОБА_12 , яка під час повторного допиту розповіла, що як під час досудового розслідування (допиту та під час проведення слідчого експерименту), так і під час першого допиту в суді надавала неправдиві показання на користь ОСОБА_7 через його погрози розправою щодо неї, а також наголосила, що під час події злочину ОСОБА_11 та ОСОБА_13 знаходилися на подвір`ї та до будинку не заходили, безпосереднім очевидцем конфлікту між потерпілим та засудженим вона не була, оскільки за наказом ОСОБА_7 залишалася в будинку, і лише засуджений повідомив їй про ніж в руках ОСОБА_16 ;

- відомості, що зафіксовані у протоколі допиту свідка ОСОБА_13 (на момент судового розгляду померла) з доданим до нього відеозаписом, відповідно до якого остання розповіла, що 25 грудня 2017 року ввечері вона та ОСОБА_11 прийшли до ОСОБА_7 з метою забрати горілку і, перебуваючи на подвір`ї домоволодіння перед східцями будинку, де проживав засуджений, побачила у відкритих дверях веранди ОСОБА_7 з рушницею в руках, відстань до якого була приблизно 2 м, не зрозуміла, що сталося, але побачила, що ОСОБА_11 лежав на лівому боці головою до гаражу та був ще живий, дихав, але нічого не говорив. Після цього свідок зайшла в будинок та сіла на диван поряд із ОСОБА_12 , а за нею зайшов ОСОБА_7 . Раптом почула голос потерпілого, який був вже в сінях, однак засуджений наказав до нього не виходити. Коли всі вийшли з будинку ОСОБА_11 знаходився на веранді без ознак життя, а автомобіль ОСОБА_7 стояв на подвір`ї. На вимогу засудженого ОСОБА_12 надала рядно для того, щоб замотати в нього труп ОСОБА_11 і свідок разом із засудженим завантажили замотане в рядно тіло потерпілого до багажника автомобіля, після цього втрьох сіли в салон автомобіля та поїхали до нежилого (занедбаного) домоволодіння, де вона та ОСОБА_7 скинули труп потерпілого в колодязь (т. 2, а.к.п. 54 - 58);

- відомості, які містяться в протоколі слідчого експерименту від 08 травня 2018 року з доданим до нього відеозаписом за участю свідка ОСОБА_13 , яка на місцях подій відтворила обстановку, яка мала місце під час тих подій, які є предметом дослідження у цьому провадженні. За змістом отримані відомості є аналогічними з наданими ОСОБА_13 показаннями.

Суд касаційної інстанції вважає, що місцевий і апеляційний суди належним чином перевірили доводи сторони захисту про перебування ОСОБА_7 у стані необхідної оборони, врахували спосіб та знаряддя вчинення злочину - гладкоствольну двоствольну мисливську рушницю, з якої ОСОБА_7 здійснив 2 постріли в потерпілого з відстані 1 - 1,5 м, одним з яких були заподіяні тілесні ушкодження потерпілому, коли він був повернутий до засудженого спиною, оцінили версіюОСОБА_7 про те, що потерпілий напав на засудженого з ножем і тому той захищався і здійснив постріл впритул (насправді постріл здійснено не впритул, а ножа на місці події не знайшли), поведінку засудженого (приховування трупа шляхом скидання в колодязь), повідомлення рідним потерпілого неправдивої інформації про перебування потерпілого протягом тривалого часу.

З встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин на підставі досліджених цими судами доказів вбачається, що версія сторони захисту про перебування засудженого в стані необхідної оборони не знайшла свого підтвердження.

Колегія суддів вважає, що у цьому провадженні засуджений з непрямим умислом вчинив вбивство потерпілого та не перебував в стані необхідної оборони, а тому його дії правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК.

Покарання ОСОБА_7 , попри твердження сторони захисту, призначено з дотриманням вимог статей 50 65 КК, і воно є справедливим.

Під час призначення засудженому остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчинених засудженим кримінальних правопорушень, зокрема особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, конкретні обставини його вчинення, посткримінальну поведінку ОСОБА_7 та відомості про нього. Також судом першої інстанції враховано відсутність обставин, які пом`якшують покарання, та наявність обтяжуючої покарання обставини - рецидиву злочинів.

Відтак Суд вважає, що призначене засудженому остаточне покарання відповідає принципу індивідуалізації, є достатнім та необхідним для виправлення ОСОБА_7 і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Доводи касаційних скарг засудженого та його захисника про безпідставне незастосування судами першої та апеляційної інстанцій положень частин 1, 4 ст. 71 КК під час призначення ОСОБА_7 остаточного покарання та необрахування строку відбування покарання з дня затримання засудженого, а саме з 17 листопада 2018 року, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

В ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_7 раніше засуджений вироком Овруцького районного суду Житомирської області від 12 квітня 2017 року за ч. 3 ст. 309 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, яке він відбував в період з 17 листопада 2018 року до 17 листопада 2023 року.

Той факт, що під час досудового розслідування у цьому провадженні засуджений відбував покарання за іншим вироком, однак тримався під вартою не в колонії, а в СІЗО, не створює підстав для застосування положень ст. 71 КК чи зарахування покарання.

У цьому провадженні до ОСОБА_7 не обирався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

На момент ухвалення вироку місцевим судом у цьому кримінальному провадженні 20 листопада 2024 року ОСОБА_7 повністю відбув покарання за попереднім вироком, а тому положення ст. 71 КК під час призначення йому покарання у цій справі не застосовуються.

Твердження сторони захисту про безпідставне незарахування судами попередніх інстанцій ОСОБА_7 в строк відбування покарання строку попереднього ув`язнення з дня його затримання, а саме з 17 листопада 2018 року, колегія суддів відхиляє.

Як вбачається із дослідженого судами першої та апеляційної інстанцій протоколу затримання ОСОБА_7 від 17 листопада 2018 року, останній був затриманий не з метою взяття під варту на досудовому розслідуванні у цьому кримінальному провадженні, а з метою виконання вироку Овруцького районного суду Житомирської області від 12 квітня 2017 року.

Як правильно встановили суди попередніх інстанцій у цьому кримінальному провадженні під час досудового розслідування щодо ОСОБА_7 запобіжний захід не обирався, а вперше був застосований на стадії судового провадження ухвалою місцевого суду від 15 листопада 2023 року та надалі неодноразово продовжувався.

Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що на підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_7 в строк відбування покарання підлягає зарахуванню строк попереднього ув`язнення, який у цьому провадженні почався саме з 15 листопада 2023 року.

Попри твердження сторони захисту про порушення під час вирішення цивільного позову, Суд вважає, що цивільні позови, у тому числі цивільний позов ОСОБА_9 , яка є законним представником неповнолітньої ОСОБА_10 , вирішено судами попередніх інстанцій відповідно до вимог статей 127 - 129 КПК. Розмір відшкодування матеріальної та моральної шкоди на користь кожної потерпілої, визначений з врахуванням вимог статей 22 23 1167 1168 ЦК та є обґрунтованим.

Сторона захисту не наводить аргументів безпідставності задоволення судами попередніх інстанцій цивільного позову в інтересах малолітньої дитини потерпілого, а Суд їх також не встановив.

За наслідками касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження Суд встановив, що апеляційний суд у межах, встановлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційними скаргами засудженого та його захисника на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у них доводи, які є аналогічними доводам касаційних скарг сторони захисту, і визнав їх необґрунтованими, навів належні й докладні мотиви своїх висновків, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що під час розгляду цього кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій не допустили істотних порушень норм процесуального права та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вирок місцевого суду відповідає положенням статей 370 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Виходячи із викладеного, касаційні скарги ОСОБА_7 та його захисника потрібно залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433 436 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 11 червня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та його захисника - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3